Міністерство oсвіти і науки, молоді та спорту України
Педагогічна преса Національна дитяча гаряча лінія

Літературні перлини Одещини

Автор віршів – Лозова Тетяна Миколаївна,

методист відділу освіти, молоді та спорту Розквітівської сільської ради об’єднаної територіальної громади  

 

Я простий  і звичайний учитель

 

Я простий  і звичайний учитель,

Вірю в те, що мрії збуваються,

Я книжок і театру любитель,

Я людина, що завжди навчається.

 

Українка я щира і сильна,

Посміхаюсь завжди привітно,

І душею, мов сокіл, я вільна,

Хоча каюсь, бо трохи амбітна.

 

Починала в  Одесі  у  ВУЗі  я,

Факультет був математичний.

Я завжди була разом із друзями,

Де серйозною,  де іронічною.

 

Я 5 років влюблялась в професію,

Яка стала сенсом життя,

Не впаду я ніколи в депресію,

Бо назад вже нема вороття.

 

Я – учитель, і я цим пишаюся,

Бо навчаю дітей математиці.

А в житті я завжди намагаюся

Перевірити лемму на практиці .

 

Закликаю дітей любити

Піфагора, Ферма і Фалеса,

Я учу їх добро творити,

Іти разом в життя із прогресом.

 

Я проводила в класі свято

Та годину патріотичну,

Де лунало віршів багато

Про події сумні історичні.

 

Я вже довго працюю у школі,

В різних конкурсах участь приймаю.

Не професія – поклик то долі,

І його я завжди відчуваю.

 

Я горджуся своїми учнями,

Що здають ЗНО достойно,

Бо своїми оцінками влучними

Рейтинг школи підняли пристойно.

 

Я учитель, що вірить у диво,

Я ніколи не зраджу державу,

Не поставлять нас на коліна,

Україна здобуде славу!

 

Я навчаю дітей не брехати,

Шанувати батьків, рідну мову.

Я не вчитель – я їм друга мати,

Яка завжди прийде на підмогу.

 

Я ніколи в житті не кину

Цю посаду тяжку і цікаву,

Бо без школи я просто загину,

Без дітей і життя не яскраве.

 

Я навчаю їх кожної миті,

Що  потрібно бути людьми,

Пам’ятати, що є на світі,

Той, хто виведе їх із пітьми.

 

Кажуть люди, що є від Бога

Лиш одна професія – вчитель.

Тож іду цією дорогою,

Я простий і звичайний житель.

 

 

             Збірник "Війна" читати

 

 

  Автор: Братинова Людмила Анатоліївна

вчитель російської мови та літератури Кулевчанської загальнооосвітньої школи І-ІІІ ступенів Саратського району

 

ЗАЩИТНИКАМ ОТЕЧЕСТВА

 

                     Край родной, беззаветно любимый,                     

                      Захвачен фашистской ордой,                                

                     Стар и млад в порыве едином                              

                                 Поднялись на защиту стеной.                                         

   На пороге с семьею прощались,      

                                   Уходили в поход на врага,                                                

                      А о том, что навеки расстались,                           

                                                                   Немногие знали тогда.             

                                                                   В боях о себе забывали,           

                                                                   Грудью ложились на дзот, 

                                                                  И в живых порой оставались

  Только те, кому больше везет.            

      Но ни стона, ни крика, ни плача             

    Из их уст враг услышать не мог,           

        Не могло быть просто иначе,

                   Каждый помнил тот киевский лог,                       

  Каждый видел не детские взгляды,   

Каждый слышал мольбы матерей,   

  У врага попросивших пощады,             

  Не себе, а для малых детей.  

  Но каратель с ухмылкою злобной      

  Автоматами в спину толкал

  И в их душах, звероподобных,

  Навсегда человек умирал!

  Вот за этих детей без пощады

 Мстил врагу весь славянский народ

 Не за почести, не за награды,

 Лишь быстрей бы приблизить тот год,

 Когда вспыхнет над миром зарница,

 Возвещая: «Фашизму конец!»

 И с победой домой возвратится

 Чей-то сын или брат, иль отец!

Но не все дождались той минуты,

Когда встретит семья у порога,

У кого-то, лента как будто,

В полпути оборвалась дорога…

С той далекой войны не вернулся

Вареник Ефрем в дом родной,

Где-то в поле на пулю наткнулся

Маком стал, придорожной травой.

Не успел он сказать своей Мане,

Но имя ее, словно знамя,

Громить помогало врага…

Сколько  их  до сих пор неизвестных

Полегло в том неравном бою,

Защищавших отважно и честно

От  фашизма Отчизну свою!

Перестали стрелять автоматы,

Тишина воцарилась вокруг

И с войны возвратившись, солдаты

Сразу встали за ждавший их плуг,

Чтоб поля колосились пшеницей,

Чтоб сады утопали в цвету,

Чтобы каждый мог мирно трудиться,

Трудом прославляя страну!

Но когда гроза в окна стучится,

Заполняя дождем пустоту,

Им война по-прежнему снится…

И солдат, как всегда, на посту!